reforma-meditsinyi-v-Ukraine

КОМАНДА МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ

Перша лапароскопічна операція була проведена у 1986-му. За тридцять років ендоскопічна хірургія завдяки мікропроцесорній техніці зробила великий крок вперед. Сьогодні за допомогою лапароскопії виконуються всі традиційні операції. Центр лапароскопічної хірургії з висококваліфікованим персоналом і сучасним інструментарієм діє в Бучі в Ірпінській міській клінічній лікарні. Наша газета поспілкувалась з головним спеціалістом Центру – Миколою Крестяновим.

1364508796_krestianovМикола Крестянов, хірург Центру лапароскопії Ірпінської міської клінічної лікарні зі 25-річним стажем, асистент кафедри у Клініці лапароскопічної та судинної хірургії НМАПО імені П.Л. Шупика.

Треба сказати, що матеріально-технічна база нашого Центру перебуває на цілком високому рівні. А тобто у нас є все необхідне для успішного лікування хворих. У нас є лапароскопічна стійка з повним набором інструментів, гістероскоп, ендоскоп, цистоскоп та богато іншого сучасного обладнання. Багато хто з учасників мастер-класів, які часті гості Центру і приїжджають до нас з усієї України, круглими очима дивляться на такий інструментарій, бо про таке можуть лише мріяти. Наразі ми цілком відповідаємо рівню хорошої київської клініки. Та все це не падає з неба. Ми інвестуємо у свій розвиток, у підвищення кваліфікації, в обмін досвідом і ділові контакти, тому що базові інвестиції ніколи не програють. Ми також усіляко стимулюємо надавати допомогу медичній сфері регіону місцеву владу. Нам допомагають міські депутати. Як приклад можу назвати ім’я заступниці міського голови Наталі Семко та імена ірпінських міськдепів Ігора Панасюка та Івана Лехмана. Саме стараннями цих людей нинішнього року ми отримали прекрасне сучасне американське і німецьке обладнання. Секрет наших успіхів в тому, що ми любимо свою роботу. Звідси і бажання розвиватися і вдосконалюватися. Хто не йде вперед – той йде назад, третього не дано. Тільки рухаючись вперед, тільки постійно освоюючи нове, кожен день, до скону – ви можете почувати себе комфортно. Якщо ви зупиняєтеся – вас починає обганяти час.

Лапароскопічно ми виконуємо переконливо велику кількість операцій. Але ми також працюємо з дуже широким спектром патологій, починаючи від гінекології і закінчуючи стравоходом. Ми цілком здатні проводити ті ж самі операції, які роблять в Нью-Йорку чи в Лондоні. Але для цього потрібен соціальний запит. Коли він з’явиться, нам знадобиться три максимум шість місяців аби запрацювати на цьому рівні. Ми постійно їздимо вчитися, освоюємо нові й нові сегменти. Вчимося і самі теж вчимо. До нас приїжджають з усієї країни. Маріуполь, Ізмаїл, Дніпро, Одеса – ніби ж великі міста. Питаємо: чого ви приїжджаєте? – А тому що в Ірпінській клініці оперуються важчі, складніші, проблемніші випадки.

В медицині в цілому, і в хірургії зокрема, є велика необхідність командної роботи, бо лише командою однодумців і сподвижників можна досягти результату. Люди, які підвищують кваліфікацію разом з тобою, вони знають що і як робити під час операції, як вести пацієнта після операції. Тоді все працює комплексно і злагоджено і наш пацієнт через 16-18 годин вже може йти додому. Людям навіть важко сприйняти це психологічно, що все пройшло так швидко. Відділення працює за принципом швидкого відновлення. Вас сьогодні прооперували і вам не потрібно чекати три-пять діб. Сьогодні прооперували, а завтра ви пішли додому.

Окремо хотілося б зауважити, що велика відповідальність лягає на головного лікаря клініки. Візьмім, наприклад, таке болюче питання, як пільгова категорія пацієнтів. Нічого немає безкоштовного, хтось все одно за це платить. Безкоштовно – це всього лиш психологічна ілюзія, звичка так думати, яку прищепили людям. Цього немає і ніколи не було. Колись за це платила так звана соціалістична держава, яка забирала у вас тисячу рублів а давала вам сто, і казала, що медицина безкоштовна. Вона ніколи не могла бути безкоштовною. І тому знаходити інвестиції для пільговиків це робота головного менеджера лікарні, робота головного лікаря. У нього є заступники, які займаються внутрішньою політикою. Але щоб вирішувати внутрішні завдання, їм потрібен матеріал з яким працювати. Звідки прийдуть гроші? На це питання повинен відповідати головний лікар. У нього є право підпису, печатка, юридична адреса, банківський рахунок. У нього є вихід на мера, на заступників. Йому ніхто не відмовить, якщо він домовиться про щось хороше і реалізує якийсь благий проект, всі будуть лише аплодувати. Але якщо він нічого не робить, то звідки воно все з’явиться? Він повинен працювати з депутатами, приходити на сесію, виступати, говорити, доводити свою позицію, відстоювати її. Він повинен регулярно навідуватись в кабінет до мера, до його заступника. Говорити про проблеми і знаходити якісь рішення. В Україні є гарні приклади, коли головний лікар має контакт з міськрадою. Він виходить з пропозицією – депутати голосують і лікарня отримує найнеобхідніше. Це завдання головного лікаря – організувати надходження коштів у свій заклад, який працює на громаду.

Реформа це матеріальне покращення, чи покращення якогось окремого моменту: логістики, наприклад, або матеріальної бази. Я вже неодноразово говорив, і це моє бачення ситуації, можливо, воно помилкове, але на даний момент часу воно саме таке, що в Ірпінському регіоні проводиться певна медична реформа незалежно від міністерства охорони здоров’я. Не так давно в цьому кабінеті, он за тим столиком, пили чай заступник мера, заступники головного лікаря, представники кафедри, представники відділення лікарні. Я вважаю це гарним початком і прикладом об’єднання. Люди об’єднуються не зважаючи на те, до яких політичних сил вони належать, тому що всі вони громадяни одного міста. Тому що під яким би вони прапором не ходили – соціальні питання нікуди не діваються. Поголосували, повоювали, підрахували хто скільки голосів набрав, а далі об’єднуйтесь на благо громади. І це все ж таки свідчить, що реформа в медицині йде. Тому що такої солідаризації раніше взагалі не спостерігалось, щоб от сюди в лікарню приїжджав заступник мера і не просто попіаритись, а для роботи. І цей процес потихеньку шириться країною. Ми проводимо конференції не лише в Києві. От, наприклад, нещодавно провели конференцію в Чернігівському онкодиспансері. На захід приїжджав замгубернатора області, що говорить про здорове ставлення. В чернігівчан є належне фінансування і вони теж розвиваються. Вони просять – ми приїжджаємо, оперуємо. Об’єднання людей завжди приводить до хорошого результату. Коли не сварять, не тицяють пальцем і не кажуть: ти поганий, а ти ще гірший. Всі погані, всі в гріху. В подібних прикладах я бачу позитивні зрушення, які свідчать, що реформа все ж таки йде. В чому це ще виражається в нашому регіоні? Виражається в тому, що заступник мера Наталя Семко та депутати Ігор Панасюк та Іван Лехман підняли питання медицини

на належно високий рівень розгляду і почали знаходити можливості фінансування галузі. Через спільні інтереси вони об’єднали зусилля, почавши цей рух, підключили весь депкорпус до голосування за виділення коштів на першонеобхідне. Пані Семко постійно цікавиться, з’ясовує: що треба, як треба? І це не просто слова. Тому що перед цим кожен рік ми говорили і писали про свої потреби, а чиновники лише складували все в ящик.

Інша складова реформи – без неї не може бути – це адміністрація лікарні: заступники головного лікаря Інна Комісарова та Інна Раїлко, Володимир Левчук. Вони теж вболівають за долю міста і вони долучилися до об’єднаної реформаторської команди. Ось цей ремонт, приміром, який розпочався. В доступній зору перспективі буде завершено дах, буде проведено повне утеплення лікарні, вже хол обшито. Це вже реальний вклад, реальне реформування медицини на місцевому рівні.

Якщо ви помітили, у нас кожен новий міністр охорони здоров’я на весь голос трубив: я хочу провести реформу! Але за весь час в українській медицині жодна реформа не дійшла до свого логічного завершення. Попереднє керівництво держави започаткувало 22 реформи, результат – нуль. Теперішній уряд десь 9 реформ започаткував. Я буду радий якщо хоча б дві з них доведуть до розуму. Чому я так думаю? Тому що реформа це як ремонт квартири. Якщо у мене є гроші – я берусь за ремонт і роблю його настільки, наскільки у мене вистачає грошей, ремонт це річ завжди затратна. Тепер питання: а чи є в державі зараз можливість проводити реформу? Не фейкову, а належну. Відразу відповідь: немає таких коштів. Тому що у нас перше, що потребує реформи – це економіка, яка й може поповнити бюджет медичної реформи. По-друге, це армія. У нас іде війна і нам треба реформувати армію. Медицину можна поки що не чіпати взагалі. Я кажу як є, тому що є армія, яка потребує.

Все дійсно потребує змін. Змін мислення, тобто розуміння хто ми, де ми, і що нам треба. Потім все інше. Якщо займатися популізмом – чим зараз і займаються політики – то в нас і результату буде нуль. Тому що популістична політика, вона веде до того, що тебе або вб’ють, або скинуть з престолу, або будуть на кожному кроці і на всі лади згадувать. І якщо до сивини доживеш, то просто задумаєшся: а що ж я дурень такий робив? І гроші є, а непотрібні. І слава є, але недобра. А добре слово від людей почути – це цінніше за всякі гроші.